Батько синові

БАТЬКО: Сину, я чув як ти про щось так голосно сперечався з дружиною… У вас все гаразд?
СИН: Все норм! Просто вона залетіла і тепер не хоче робити аборт. Але я все вирішу – діти у мої плани зараз зовсім не входять!
БАТЬКО: Вибач, але я так розумію, що дитина твоя. Отже не «вона залетіла», а ви обоє чекаєте вашого малюка.
СИН: Хай так! Все одно мені зараз зовсім не до дітей. Мені треба будувати кар’єру. І вона після пологів може розтовстіти. І… Я вирішив, що цієї дитини не буде!
БАТЬКО: Сину мій, ти сам розмірковуєш, мов дитина. Вашої дитини вже не може «не бути». Вона вже Є! Її поки що видно тільки на апараті УЗД, але вона вже є. І вона жива, точнісінько як ми з тобою. АБОРТ НЕ АНУЛЮЄ ВАГІТНІСТЬ, а зробить вас обох батьками загиблої дитини, котру вбили на замовлення власних батьків.
СИН: Тату, ти верзеш якусь нісенітницю. Всі це роблять і все норм.
БАТЬКО: Сину, це зовсім не норм. Однак мушу визнати, що в твоєму віці я думав майже так само. У нас з твоєю мамою вже народилася твоя старша сестра, і через два роки сталася нова вагітність. Сказати, що я був незадоволений – нічого не сказати. Твоя мати була така втомлена доглядом за донькою і виконанням хатніх справ, що практично не опиралася моєму рішенню про негайний аборт…
СИН: Красунчик! Ти ж такий самий, як і я, а хочеш мені мізки вправляти!
БАТЬКО: Твоя правда, я був таким самим. І вже збирався везти твою матір на аборт, коли прийшла твоя бабуся, щоб посидіти з твоєю старшою сестрою. Вона без пояснень зрозуміла, що відбувається, та й каже: «Господи, які часи настали! До 1920 року аборти були суворо заборонені, іноді навіть каралися смертю – кров за кров. А тепер комуністи запустили цю пекельну машину… Та що ж зробиш, раз ви так вирішили… Одне тільки скажу – ви ж хотіли сина, а народилася дівка. То може, ви краще її якось убийте, а те, що народиться, може якраз буде хлопець. А як ні – потім ще раз. Ну, щоб багато дітей не годувати, то ви так по одному пробуйте.» Я кричу: «Та ви збожеволіли на старість! Ми не вбивці!» А вона у відповідь: «Хіба? А куди ж це ви зібралися зараз? Чи не відбирати життя у найбеззахиснішого створіння?» Кров ударила мені в обличчя, від сорому запекло в грудях. Раптово наче розвиднілося – це ж наше дитя. Живе. Рідне. Тихо і рішуче я сказав твоїй мамі: «Роззувайся. Ми нікуди не поїдемо.» …. Через сім місяців народився ти.
СИН: ….Гм ….Гм Дякую, тату.