Немічна посудина

тато і синПрийшов син до батька:
– Розлучаюсь. Набридло! Добре мама казала – дружина у мене лінива. Скільки можна самому все вигрібати?
– Пробач мені, сину, – сказав у відповідь батько.
– За що?
– За те, що це моя вина, що в тобі є темний куточок з думкою про розлучення …

– То не розлучатися?
– Ні. Навіть ніколи й не думай про це.
– Терпіти до кінця днів?
– Не треба терпіти … Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо.
– Як змінитися?
– Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість … Твоя помічниця … Мати твоїх дітей … немічна посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти ніжно й обережно, зберігав … Все інше – дрібниці!
Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти й сам не все вмієш, що повинен робити … Якщо щось не встигає – покрий цю її слабкість своєю силою і любов’ю … Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі … Ваш шлях – він тільки ваш. Ваша любов – тільки ваша. Той, хто “вкладає” тобі в очі ненависть, – ворог твого будинку. Навіть якщо це твоя мати, … Твій брат … Або твій кращий друг … Не суди їх за це. Пробач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за своє кохання ти, якщо треба, завжди заступишся.
– Вас з мамою теж хотіли розлучити?
– Ми і без “помічників” іноді міцно сварилися. Дурними були, гордими … У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному … Жалійте і тіштеся один одним … Кохання, якщо ти не знаєш, воно зростає.
Всю його велич, всю його цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли ту ж дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів …

«Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1Петр. 3:7).

Андрій Білик